Події з 16 по 30 листопада

Корпус Військових Капеланів

“Я ХОЧУ ЗАПАЛИТИ СВІТЛО…”

Саме ця фраза стала ключовою на вікенді для родин загиблих героїв 9-10 листопада 2024 року в місті Тернопіль.

Для матерів, батьків, дружин, дітей які втратили близьку та рідну душу на цій клятій війні, буває дуже важко сказати про свої почуття. Їм буває дуже боляче від того, як ми, суспільство, намагаємось їм “спричинити добро”. Цю біль можна порівняти з тим, як може боліти “тіло, на якому зідрали  шкіру”, так висловилась одна з гостей проекту. І це примушує задуматись, а чи ми, суспільство, дійсно розуміємо і вміємо бути поруч? Чи ми цього вчимося? Чи ми не забули, що війна ще триває, і вона ближче ніж на сході країни?

“Я хочу запалити світло…”,

“Я хочу поговорити про свою втрату…”,

“Я хочу щоб мені не давали порад, як я маю горювати ..”,

“Я хочу щоб мене просто вислухали..”,

“Я хочу щоб мене почули…”,

“Я ХОЧУ ЗАПАЛИТИ СВІТЛО І ВІДНОВИТИСЬ ЗАРАДИ ЖИТТЯ…”

19 листопада

Разом до перемоги.

Дякуємо директору Ігор Баранюк  ДПТНЗ “Хмільницький аграрний центр професійно-технічної освіти”  , та Светлана Вознюк , та всьому вашому колективу  за постійну підтримку та фінансування закупівлі дронів для 65 бригади Рубак.

Сьогодні ваша допомога є незамінною у нашій боротьбі з ворогом.

Разом ми стаємо сильнішими і наближаємо перемогу!

23 листопада

Десь року з 2015-16 мене називали “нарядний волонтер” бо я завжди ходила нарядна в бусіках і займалась волонтерством на БВС дитячими будинками. Перший проект купити 10 пар взуття, другий проєкт зібрати випускницям дитячих будинків сукні для Випускного. Ми, Волонтерська сотня Доброволя називали цей проект ” Сукня для Попелюшки”. Я збирала буси, сукні, духи, косметику – повне придане для дівчаток 9 та 11 класу.

Під час цього проекту мене моя подруга і колега Оксана Мир нагородила  красивеною брошкою.

Я її носила як орден.

На наступний рік в день волонтера отримала нагороду – заколку зі стразіками. Люблю її і бережу, як медаль.

Вчора мене нагородили Бусами “Коралі для Кралі” в улюбленому Витач . Нагорода від капеланів. Цінна для мене нагорода. Як для волонтера і як для людини.

25 листопада

Мали честь бути в гостинній команді капеланів Полтави.Дякуємо Вам за служіння .Класні досвіди, питання/відповіді, підтримка один одного

Ми маємо бути обʼєднаними в служінні

Віримо у дива Всевишнього

27 листопада

“Мене часто запитують: “За що ми боремося?” Можу відповісти: “Перестанемо боротися — тоді дізнаєтесь”, — Вінстон Черчилль

Дуже тішить що є люди, які добре розуміють цей вислів, і не просто осторонь спостерігають за тим, що відбувається в нашій країні, а готові “стати в проломі”, підставити плече та продовжувати боротьбу за власне ВІДНОВЛЕННЯ, та ВІДНОВЛЕННЯ інших заради повноцінного життя.

м. Фастів 18-22 листопада 2024 року.Далі відбувається.

28 листопада

Об‘єднані разом маленькими справами, ми можемо досягати неймовірних результатів; йдучи маленькими кроками, ми можемо відкривати нові, цікаві, значимі шляхи; маленькими промінчиками – наповнювати великі території світлом; теплом маленького слова підтримки та вдячності – зігрівати натовпи; невеличкими, здавалося б, краплинками любові – відкривати, втішати зранені великим болем серця…

Маленькі справи значимі у всьому, хоч їх іноді ніби взагалі не помітно. Та з них і починається результат!

Просто бути поруч важливо.

Захотілося сьогодні поділитися, подякувати за ще один прожитий день та пам‘ятати якою ціною він дається кожному з нас. 🇺🇦

Марійка, передаючи свої малюнки, сказала:

 “-Мама, передай, будь ласка. Поранені військові так зрадіють моїм малюнкам, що аж засміються!»

Так і сталося.  Порадували, подарували, сміялися. Зробили фото для звіту Марії.

Ці моменти приємні та цінні.

А найменша посмішка кожного, особливо пораненого, це велика радість для нас.

Вдячна хлопцям неймовірно! Кожна історія особлива, особиста, своя…

Вдячна кожному капелану за це дуже важливе та цінне служіння! За молитви, час, увагу, турботу, слова, і просто присутність…!

Для мене честь бути частинкою Корпус Військових Капеланів ХСП Християнська служба порятунку

Вдячна ГО «Стремління до Нового» за підтримку для хлопців речами, засобами гігієни та медичними засобами.

Разом – ми сила! Боремося разом! Господь завжди поруч. Вірний завжди!

30 листопада

Пастирсько-капеланська зустріч об’єднання “Українська місіонерська церква”.

Говорили про спільне служіння у просторі Християнської Служби Порятунку.

Благословенне спілкування, яке принесе рясні плоди на славу Бога і на благо України.

Дякуємо єпископу Валерію Решетінському та старшому капелану Олегу Усатюку за запрошення та відкритість.

30 листопада

Бог, мова та котики допомогли нам: як капеланка виїжджала з окупованої території

На третій день до нас прийшли росіяни й почалося те, що ми, власне, називаємо окупацією, зі своїми правилами. Ми не чули про випадки насильства. Підприємцям одразу ж було запропоновано платити відсоток за свою діяльність, “і тоді ніхто нікого не буде чіпати”, — тобто ніхто не буде на такі підприємства приходити, нічого не будуть відбирати.

Єдине, що треба було, — оскільки я працювала психологом у Центрі соціальних послуг й там була умова для викладачів та психологів, — підписати умову на подальшу співпрацю. Не уявляла собі, як це можливо сумістити з моїми переконаннями, тому написала заяву на звільнення… Директорка мені тоді говорила: “Ти ж розумієш, якщо відмовитися від співпраці, то до тебе можуть приїхати, адже виникає запитання: “Чи ти проти нової влади?”

Тобто, відносини з оточенням набували політичного змісту, а за цим — підвал…

Ще одна з причин, чому ми перестали ходити до нашої громади, бо одна адвентистка, — вона вірменка й мала свій готель, — взяла до себе жити декілька росіян. І в церкві з захватом розповідала: “Уявляєте, вони моляться по п’ять разів на день, — нам треба в них ще навчитися.” Мовляв, вони гарні хлопці.

Коли ж я пішла до своєї перукарки, вона теж вірменка, та розповіла, що її чоловік голив одного, а в розмові той каже, що це, мовляв, “наша робота”. “Якщо нам скажуть вас різати, то ми прийдемо та всіх виріжемо. Тобто, у тебе є родина і ти голиш мене, тому що це твоя робота, а в мене — інша робота, на якій я отримую накази та виконую”.

Таємно я від початку чинила спротив. У мене навіть шкарпетки з написом “ЗСУ” були, які я носила, — вони надавали мені якоїсь гідності. Але було враження, що тобі часом немов би міксер у голову ставлять і роблять коктейль, щоб ти почав думати так, як хоче хтось інший. Розумію, що люди, які там залишилися, не можуть довго чинити спротив, — це дуже важко… Майже неможливо. Тобто, рано чи пізно люди починають адаптуватись до того, що відбувається навколо, приймати це за нову реальність.

Щоб доїхати до Василівки, треба було минути декілька контрольно-пропускних пунктів. І на одному з пунктів, — уявіть собі, — стоїть військовий росіянин, але розмовляє майже українською мовою. І при тому, при всьому починає тобі розказувати про те, як бомбили Донбас, і смикати затвор автомата туди-сюди. Він стояв біля мого чоловіка, автомат біля самісінької голови Саші. І я розумію в якийсь момент, що йому ніхто зараз не може заборонити зробити постріл. Лише один постріл. І все. Ми повністю в його руках. І він провокує Сашу, щоб той почав теж щось говорити, і тоді він зможе й нам щось зробити.

Важливо не застрягнути у стані суму, туги, тому що все одно втрата тягне за собою негативний емоційний стан. Важливо у цьому не застрягати, щоб не потрапити до стану жертви. Я про це дуже багато говорю на наших навчаннях. Кажу про небезпечність подібного стану, коли людина починає поводити себе як жертва. Така людина перестає жити теперішнім, майбутнього ніби взагалі немає, а живе тільки минулим. І це минуле не дає людині рости та розвиватися, не дає пережити чи вийти із стану розпачу та безнадії, прожити своє горе, втрати.

Християнський Соціальний Простір

19 листопада

20.10.2024

29 листопада

Провів лекції з медіаграмотності для капеланів, чоловічих і жіночих служителів. Загалом у цьому модулі взяли участь 70 учасників. На фото – половина групи.

Доповнення.

Ймовірно, офіційно такого служіння в РКЦ як «капеланки» не існує, але поточно цей термін вживається.

Цілком погогоджуюсь, що історично і по суті самого служіння, капеланами можуть бути лише чоловіки із рукоположенням пресвітерату. Але у ЗСУ можна зустріти випадки, що чоловік із рукоположенням в пресвітери, не є на посаді капелана, а, приміром, завгоспа, але виконує цю функцію. А у той же час чоловік без рукоположень, а що логічно виникає – без повноважень – має посаду капелана ЗСУ. То ж само і з жінками, які зрозуміло що рукоположень не мають і мати не повинні, але є у штаті і капеланами вважаються.

Або за момент публікації цього поста їх не стало.

Усім – миру! А тим, хто служить у штаті й поза ним, на посаді і без неї – велика повага!

Християнський Миротворчий Корпус

19 листопада

Свято радості на Херсонщині!

Херсонська земля щодня відчуває тягар війни. Для дітей, які живуть тут свято здається недосяжною мрією. Але волонтери «Ангелів Радості» знають, що навіть у найважчі часи потрібно дарувати тепло й щасливі моменти.— с Веронікой Левчук и

Цього разу «небесна авіація» завітала до діток з с. Богданівка та с. Пелипівка, що неподалік Херсону, де малеча з початку війни майже не знала радості. Ми привезли із собою щирість сердець, ігри, співи, гарячі обійми й спільну молитву за наших захисників — ангелів у пікселі, які щодня боронять нашу землю. Радість у дитячих очах, посмішки та вдячність наповнили нас натхненням творити дива навіть там, де здавалося б, це неможливо.

 Величезна подяка всім небайдужим людям, завдяки яким це свято стало реальністю. Нехай ваша доброта й милосердя завжди залишаються з вами та повертаються у сто крат!

Дякуємо дітям та колективу з гімназії Слобідкорахнівська, Renovabis , Jenny Jenkins, Курії Одесько-Сімферопольської дієцезії, Lena Punda, Fundacja Wolność i Demokracja, Lilia Luboniewicz, Leszek Kryża.

Разом ми робимо цей світ кращим. Разом ми наближаємо перемогу!

19 листопада

Слава Господу !

Дякуємо ЗСУ!

З молитвою в серці

У центрі  Ковчег Миру с. Келечин вчора розпочали “Зцілення дитячих душевних ран” для дітей із Комарівської територіальної громади Донецької області.

Війна лишає глибокий слід у серцях наших дітей. Щоденні вибухи, постійна тривога та страх за своє життя стали їхньою сумною реальністю. Але попри всю цю біль, ми віримо, що душа дитини може знову навчитися довіряти, відчувати спокій і мир, які, здається, так давно залишили її світ.

Ми прагнемо подарувати цим дітям простір, де вони зможуть відчути безпеку, де світ стає знову яскравим, а життя сповнюється надією. Наше завдання – повернути їм віру у краще, дати їм можливість бути дітьми, сміятися, гратися та вчитися мріяти. Давайте разом допоможемо їм зцілити душевні рани, щоб світ у їхніх очах став теплішим і світлішим.