Що таке служіння та покликання? Це питання хоча б раз в житті задавав собі кожний насправді віруючий Християнин. Щоразу я задаю Богу це питання, дослухаючись до свого серця.

Я є віруючим вже понад двадцять років. Весь цей час служив Богу в різноманітних служіннях, зокрема вже 14 років служу пастором. І щоразу у відповідь на це питання в моєму серці чую від Небесного Отця слова Святого Письма з книги пророка Ісаї: «Кого я пошлю, і хто піде для Нас?». І кожного разу моє серце розривається вигуком: «Ось я, Господи − пошли Ти мене».

Саме таким є для мене зараз капеланське служіння на передовій. Вже п’ять років я служу в цьому служінні, і на це служіння мене покликав сам Ієшуа. Він сказав, що іде туди, і я пішов за Ним ще в 2014.

Минуло понад п’ять років, і я запитую Його: «Може досить, може я вже зробив все, що міг в цьому служінні?» І щоразу чую від Нього: «Ще не все. Я хочу щоб ти ще їхав туди. Ще є Моя воля служити там» . І я іду за Ним, бо справжнє служіння та покликання полягають в тому, щоб довести справу, яку доручив тобі Господь, до кінця.

Іноді здається що вже немає сил. Так завжди буває в покликанні. Здається що ти вже все зробив, але Господь каже: «Іди глибше, іди далі, і ти побачиш те, що досі не бачив. Ти побачиш ще більше Його слави».

В своєму житті я бачив багато людей, які шли за покликанням Господа, та зупинялись − хтось на половині, а хтось наприкінці свого шляху. Вони не дійшли, зупинились. Тому що важко, тому що забракло смирення.

Так і в капеланському служінні: хтось зробив все, що міг, і, незважаючи ні на що, все одно пішов далі за Його покликанням, а хтось зупинився в покликанні напівдорозі. Я часто чую, як багато хто каже: «я втомився», «я втратив інтерес». Мені шкода цих людей, бо вони ще не зрозуміли, що за Його покликанням необхідно йти до кінця. Господь не залишає на половині шляху.

Просто потрібно змиритись та йти за Ним.