Служитель ХСП Галина Канафоцька взяла участь у ХІХ Міжнародному Київському Форумі “Шляхи духовного розвитку людини і суспільства»

У Києві відбувся черговий ХІХ Міжнародний Київський Форум “Шляхи духовного розвитку людини і суспільства», до участі в якому була запрошена координатор Центру соціального лідерства ХСП Галина Канафоцька.  На пленарному засіданні Форуму вона виступила з доповіддю «Просвітництво в оновленні особистісних, соціальних і суспільних систем», короткі тези з якої подаємо нижче.

Цивілізаційний вибір – це політичний вибір держави.

Предмет політики – облаштування спільного життя, за яким передбачається забезпечення спільного блага.

За контекстом культурного вибору стоїть суспільна мораль конкретного історичного етапу розвитку держави, яка формується під впливом  впровадження її політичного – цивілізаційного вибору.

За загальноприйнятим визначенням (1985 р. конференція ЮНЕСКО):  культура – це комплекс духовних, емоційних та інтелектуальних рис суспільства на конкретному історичному етапі його розвитку. Отже, системоутворюючим елементом поняття культури постає категорія світогляду.

Основа культурного вибору – світоглядно-ціннісна.

Найважливіші цілі культури: цілісне удосконалення людської особи; благо всього суспільства. Моральний вимір культури становить пріоритет у соціальній діяльності (за Компендіумом соціальної доктрини Церкви, 556.).

Формування культури, здатної збагатити Людину вимагає участі цілої особи, яка через культуру виявляє свою: творчість, розум, знання світу і людей; використовує свою здатність до: самоконтролю, самопожертви, солідарності, готовності утверджувати спільне благо (за Компендіумом соціальної доктрини Церкви, 556.).

Відбувається постійна взаємодія культурного і цивілізаційного: культура забезпечує духовне наповнення цивілізації, цивілізація забезпечує створення умов для розвитку культури.

Поєднання цивілізаційного і культурного аспектів дозволить створювати проекти оновлення буття людини в соціумі, спричиняючись водночас до оновлення  суспільних систем в цілому.

Поєднання цивілізаційного розвитку і культури спрацює лише за умови гідної самореалізації людини в соціумі, розкриття її потенціалу та примінення нею дарів, що дозволить їй почуватися гідною і щасливою.

Саме освітньо-просвітницькі програми в період сучасних суспільних трансформацій повинні включитися в процеси забезпечення формування  нового рівня свідомості та можливостей для змін способу мислення, цінностей, а відтак  і  життя людини в соціумі, її гідної самореалізації, та допомогти віднайти відповіді на питання щодо ефективних механізмів, здатних відкрити внутрішню мотивацію особистості до власного росту та розвитку.

Першочергове завдання в соціальній сфері – служіння людині. Перший крок на шляху до здійснення цього завдання – прагнення і зусилля, спрямовані на оновлення свого внутрішнього світу. Навернувшись серцем, людина починає піклуватися про іншу людину. Це допомагає зрозуміти, що ми зобов’язані оздоровлювати інститути, структури й умови життя, які суперечать людській гідності. Тому ми повинні одночасно прагнути і навернення сердець, і вдосконалення структур, зважаючи на історичну ситуацію і використовуючи законні засоби, щоб ці соціальні структури поважали й утверджували гідність кожної людини (за Компендіумом соціальної доктрини Церкви, 552.).

Найадекватніший шлях розвитку соціального виміру людської особи – різнобічна діяльність громадянського суспільства – насамперед волонтерських організацій і кооперативних об’єднань у приватно-соціальному секторі. Поступовий вихід соціальних ініціатив за межі державної сфери відкриває можливості для активної присутності і прямої дії громадян, перебираючи на себе функції держави. Це важливе явище часто здійснюється у неформальний спосіб і творить нові позитивні перспективи для реалізації прав людини, якісно збагачуючи демократичне життя (за Компендіумом соціальної доктрини Церкви, 419.).

Поглиблення внутрішньої мотивації й опанування відповідного стилю праці, якого потребують суспільна і політична сфери, – це результат динамічного і постійного виховання, спрямованого на досягнення гармонії  між життям  у всій його багатоманітності і вірою (за Компендіумом соціальної доктрини Церкви, 546. ).

Кожен порядок є недосконалим і змінним. Основна причина цього – свобода і творча енергія людини .

Виходячи з того, що (за Аристотелем) «Політика є те, що стосується нас всіх», то ми є складовою і чинником впливу на системи, в яких живемо і які створюємо. Тому спочатку змінюємося самі шляхом оновлення своїх внутрішніх систем, а потім стаємо тією зміною, яка сприятиме оновленню соціальних і суспільних системи з наповненням їх відповідним ціннісним контекстом.

Чи можливо побудувати кращий світ? Християнська надія спонукає нас багато працювати в соціальній сфері і дає впевненість, що можливо побудувати кращий світ, навіть якщо «раю на землі» ніколи не буде. (Компендіум соціальної доктрини Церкви, 579.)

Центральна категорія політики – влада Об’єктивна влада – сума всіх можливостей у розпорядженні тих, хто при ній. Суб’єктивна влада – сума тих можливостей, якими ми плануємо обмінюватися. Якою є сума суб’єктивних можливостей, що забезпечується нашою творчістю, такою можна заповнювати об’єктивну владу. І якщо хочемо якісного морального і духовного оновлення політики, то маємо бути свідомі того, що все це має прийти в політику ззовні як сума наших суб’єктивних можливостей.

Рух до взаємозалежності починається від залежності, не оминаючи при цьому незалежність. Незалежність – це особистісне досягнення. Взаємозалежність – це вибір, який здатні зробити лише незалежні люди в соціальних і суспільних системах. Перший крок до взаємозалежності –  усвідомлення потреби в ній на шляху облаштування спільного життя, за яким передбачається забезпечення спільного блага. Інструмент для усвідомлення – просвітництво.  Результат – зміна світогляду і способу мислення, цінностей, а відтак  і  життя людини в соціумі.

Що насправді оновлює і змінює системи?: – Принципи і цінності, опираючись на які можна побудувати суспільство, гідне людини. Один із цих принципів, принцип солідарності, в певному сенсі, включає в себе всі інші: це «один із основних християнських принципів соціальної і політичної організації суспільства». Цей принцип прояснює верховенство любові. Поведінка особистості цілковито людська, якщо постає із любові, проявляє любов і впорядкована любов’ю. Ця істина стосується і суспільної сфери. Любов – це єдина сила, яка може привести до особистого і суспільного вдосконалення, орієнтуючи суспільство на добро.  Лише любов може цілком змінити людину (за Компендіумом соціальної доктрини Церкви, 580.).

Отже, цивілізаційний вибір і розвиток культури можливий лише за умови реальної консолідації гідно самореалізованих громадян країни. Тоді відповідальність за оновлення систем буде не лише за владою, а й за усім суспільством. Це, у свою чергу, дозволить  змінити життя на основі обраних цінностей не якогось абстрактного, а реального громадянина. Тоді заданий політиками і громадянами цивілізаційний напрямок розвитку країни через ціннісну складову гармонізуватиме з архетипами культури й ментальністю нашого народу, що спричинить ефект синергії і пришвидшить процеси оновлення особистісних, соціальних і суспільних систем. Саме просвітництво здатне наповнити ці процеси відповідними смислами.