Апостол Павло писав до церкви в Галатії (6:9-10): «А роблячи добре, не втрачаймо запалу, бо свого часу пожнемо, коли не ослабнемо. Тому, поки маємо час, усім робімо добро…

Служителі Християнської служби порятунку (ХСП) та волонтери Волонтерської групи ГО «Храм Надії» об’єднали свої зусилля для надання допомоги людям прифронтової зони, зокрема, села Гнутове.

Стан їхніх осель дає розуміння того, що ще до війни люди мусили виживати хто як міг. Коли настала війна, у них зовсім опустилися руки, будинки і так старенькі, а вибухи пришвидшують їхнє руйнування.

У першу чергу допомога надається малозабезпеченим сім’ям.

Мама, яка має трьох дівчаток, дві старші ще в школі, найменша – вдома. У цих дітей війна забрала дитинство. Вони повинні бути постійно насторожі. До школи та із школи, тільки під наглядом дорослих. Навіть під час ігор мають пильнувати, щоб мати час сховатися від обстрілів. У такому стані підвищеної уваги кожна родина «сірої зони».

Ось хата самотнього пенсіонера. Господар бідкається, що не те, що на ремонт хатини не вистачає пенсії, а навіть на продукти

Чоловік живе в жахливих умовах.

На стінах нема жодного сухого місця, вся хатина вкрита вологою пліснявою, яка просто стікає по стінах.

Служителі ХСП та волонтери привезли пенсіонеру допомогу: продукти та теплі речі. В молитві подякували Богу, за тих людей, які мають відкриті милосердні серця і благословляють потерпілих у цій сірій зоні.

В іншому будинку – мама та двійко діток. Як завжди, малюки спочатку, з цікавістю дивляться на нових людей. Спершу, у їхніх очах запитання: «хто там?», а пізніше уже починають посміхатися та спілкуватися.

Маленькі, теплі, але сірі від вбогості кімнатки – красномовні свідки того, в яких умовах цим людям доводиться жити. Для сім’ї передали продукти, а дітям – солодкі подарунки.

Далі рятувальники ХСП та волонтери відвідують самотнього чоловіка. Залишаються на подвір’ї. Господар у старенький будинок не запрошує. Каже, що соромиться, тому що все старе та не прибрано.

Потім завітали у християнську сім’ю, де п’ятеро діток. Щонеділі ходять до церкви. Така віра дає свої плоди. Не зважаючи на труднощі, вони піклуються і підтримують один одного в любові. Мамі допомагають доглядати за найменшим – Андрійком. Старші діти добре навчаються у школі, і тим дуже тішать своїх батьків.

Наступна зупинка перед будинком, бачучи який відразу постає запитання «невже тут живуть люди?»

Так, тут вже п’ять років живуть, чоловік, дружина і донька 16 років. Сім’я ще маює двох синів та доньку, які проживають окремо. З попереднього помешкання змушені були перебратися, тому що його відключили від електромережі, крім того, також не було елементарних умов для проживання.

Щоб зайти в цю убогу хатинку, потрібно пригнутись. У ній дві кімнатки: батьків та доньки Насті. Вона дуже хоче, щоб війна закінчилась і має бажання отримати освіту.

Мріє заробити кошти і придбати будинок, в якому будуть нормальні умови для проживання, де буде жити з своїми батьками і до якого зможе запрошувати своїх друзів….

У наступному будинку живуть мама та дорослий син. Кімнати давно уже не білені. Від вибухів потріскалися стіни. Жінка з болем ділиться, що навіть бачить, як через будинок пролітають снаряди. Опускаються руки і не хочеться нічого робити. На запитання, де вони ховаються під час обстрілів, чи мають підвал, була відповідь: «ніде, сидимо на дивані»….

Ще одна сім’я – це наші хороші знайомі, у яких четверо діток, двоє з яких – двійнята. Незважаючи на труднощі, які принесла війна, вони всі завжди радо зустрічають гостей. Як і кожна сім’я «сірої зони» мають потребу в продуктах харчування. Для малят потрібні підгузки та одяг, з якого вони швидко виростають.

Кожній сім’ї було сказане слово підтримки, та у кожній сім’ї прозвучала спільна молитва про мир на землі.

Господи благослови їх Своїм благословенням, нехай Твоя рука буде над ними, щоб вони не знали горя і не бідували.