Новий звіт, опублікований Комісією з питань міжнародної релігійної свободи США (USCIRF), стверджує, що китайська політика «сінізації» релігії постійно порушує право на свободу віросповідання, захищене міжнародним правом. 

Звіт детально описує зусилля Комуністичної партії Китаю (КПК) зі «здійснення повного контролю» над Католицькою Церквою та іншими релігійними конфесіями і «примусового викорінення релігійних елементів», які, на думку партії, суперечать її політичному порядку денному. У ньому зазначається, що хоча термін «сінізація» формально означає пристосування до китайської культури, по суті він означає підпорядкування релігії «політичному порядку денному КПК і марксистському баченню релігії».

Повідомляється, що китайські чиновники наказують знімати з церков хрести і замінювати образи Христа та Діви Марії портретами Сі Цзіньпіна. Вони також цензурують релігійні тексти, примушують духовенство проповідувати ідеологію і вивішувати у храмах гасла Комуністичної партії.

Щоб підпорядкувати релігійні громади партії, уряд змушує їх вступати до різноманітних «патріотичних релігійних об’єднань» та їхніх місцевих осередків. Для католиків це означає підпорядкування Конференції єпископату, яка офіційно перебуває під контролем Державного управління Китаю у справах релігії та Департаменту Об’єднаного робочого фронту КПК, і членство у Китайській католицькій патріотичній асоціації (ККПА).

Будь-хто, хто сповідує релігію поза схваленими державою асоціаціями, вважається членом «культу» і підпадає під дію антикультових положень китайського законодавства, наслідком чого є масові арешти і ув’язнення. Китайські офіційні особи застосовують антикультові положення до підпільних католиків, які не визнають влади контрольованого урядом духовенства і комуністичних спотворень віри.

За словами комісара USCIRF Асіфа Махмуда, КПК вважає підпільних католиків загрозою, оскільки вони не визнають гаданих повноважень уряду «диктувати релігійну доктрину і регулювати релігійні справи».

«Хоча деякі католики легально відвідують богослужіння контрольованої державою Китайської католицької патріотичної асоціації, вони, безперечно, невільні, бо мусять коритися жорстким механізмам контролю і втручання КПК, — каже він. — Уряд Китаю зацікавлений виключно у прищепленні непохитної слухняності і відданості КПК, її політичному порядку денному та її баченню релігії, а не у захисті права католиків на релігійну свободу».

У звіті згадується угода між Ватиканом і Китаєм про призначення єпископів, укладена у 2018 році, деталі якої залишаються нерозголошеними. Дослідники зазначають, що, незважаючи на цю угоду, «уряд в односторонньому порядку призначав єпископів з-поміж прихильників КПК, без консультацій та схвалення з боку Ватикану». «Влада продовжує підпільно викрадати католицьких релігійних лідерів, які відкидають контрольовану державою Католицьку Церкву, наприклад, єпископа Петра Шао Чжуміня і єпископа Августина Куй Тай, — сказав Асіф Махмуд. — Уряд також відмовляється розкривати місцезнаходження зниклих протягом десятиліть католицьких лідерів, як-от єпископа Якова Су Чжіміна».

Ніна Ши, директорка Центру релігійної свободи Інституту Гадсона, каже, що КПК «намагається відірвати Католицьку Церкву у Китаї від Папи».

«Католицькі єпископи — особлива мішень [режиму] завдяки їхній важливій ролі в ієрархії Церкви, що забезпечує сопричастя з наступником святого Петра, — каже вона. — Тих, хто чинить опір [уряду], беруть під варту на невизначений термін без належної процедури, виганяють з їхніх єпископських престолів, роблять об’єктами безстрокових розслідувань поліції безпеки, викрадають і/або заважають виконувати своє єпископське служіння».

Ши додала, що ватикансько-китайська угода «не стосується єпископів, які відмовляються вступити до ККПА з міркувань совісті, а також не впливає на релігійні переслідування».

За її словами, релігійні переслідування католиків з боку уряду Сі Цзіньпіна є найбільш репресивними з часів Мао Цзедуна. Зусилля КПК контролювати релігію не обмежуються католиками, але також поширюються на протестантів, мусульман, даосистів, буддистів і прихильників китайських народних релігій.

Одним із найбільш кричущих прикладів, наведених у звіті, є примусове інтернування уйгурських мусульман у табори перевиховання, де вони мають присягнути на вірність КПК і зректися своєї мови, культури та релігійних традицій.  Звіт також пише про приклади примусового перевиховання тибетських буддистів, знищення або видозміни статуй і храмів буддистів і даосистів, придушення їхніх духовних практик і примус до транслювання гасел КПК.


Джерело

Вайґель: «сінізація» релігії у Китаї — не інкультурація, а перетворення ієрархів на рупори режиму


«Інкультурація» була модним католицьким словом понад пів століття. Це не найелегантніший неологізм, що має виразний запах жаргону соціологів. Однак він виражає істину католицької місіонерської практики двох тисячоліть: Церква використовує будь-які матеріали, наявні у певній культурі, щоб оживити євангелізацію в цьому середовищі.

Притчі Ісуса — біблійне підтвердження цього методу євангелізації. Господь використовував знайомий культурний матеріал, щоб донести ключові істини про Царство Боже, що вривається в історію: купець, який знаходить дорогоцінну перлину; сіяч, який терпляче чекає на жнива; гірчичне зерно, яке стає великим деревом тощо.

Святий Павло дебютує як «інкультуратор» у 17 розділі Діянь апостолів, де він намагався переконати скептично налаштованих афінян, що «невідомий бог», на якого вони зробили свої релігійні ставки, відкрив себе народу Ізраїля та в Ісусі, розп’ятому і воскреслому. Це спрацювало не так добре, як сподівався Павло; але стратегія була правильною.

Через кілька століть Церква скористалася нею, щоб перетворити первісне християнське проголошення — «Ісус є Господь» — на віровчення й догму за посередництвом категорій, взятих із класичної філософії на Вселенських соборах, таких як Перший Нікейський та Халкидонський. Інкультурація також має зворотний бік: оскільки Церква бере культурні матеріали з певного середовища, щоб євангельське послання було почуте, — успішна інкультурація призводить до того, що Євангеліє змінює це середовище таким чином, щоб воно втілювало біблійне розуміння людської гідності й солідарності.

Інкультурація Євангелія в Мексиці через ікону Богоматері Гваделупської — це парадигмальний приклад застосування місцевих культурних матеріалів, яке приводить людей до віри, поглиблює цю віру та змінює культуру.

Що не можна назвати інкультурацією, то це те, що сьогодні відбувається в Китаї.  

Під залізним правлінням диктатора Сі Цзіньпіна релігійна політика Китайської Народної Республіки — це «сінізація» (або «китаїзація»). Довірливі або дводушні вважають це просто іншою формою інкультурації.

Але «сінізація» — що завгодно, тільки не вона: це викривлена ​​інверсія інкультурації. Католицька віра в Китаї має відповідати «думці Сі Цзіньпіна»; вона не повинна гамувати, а тим більше коригувати офіційну державну ідеологію. Католицька практика в Китаї повинна сприяти гегемоністським цілям китайського комуністичного режиму.

Якщо католик ставить під сумнів ці цілі або спосіб їх досягнення (через масові порушення прав людини всередині країни та агресію на міжнародному рівні), результатом є переслідування, часто — через корумповану правову систему.

Справжня інкультурація Євангелія в Китаї була б закликом до навернення Китаю і деспотичного режиму, який зараз контролює країну. «Сінізація», навпаки, є закликом до поклоніння, до покірливої ​​згоди з програмою соціального контролю режиму, яка, по суті, є вдосконаленою версією того, що Джордж Орвелл описав у романі-антиутопії «1984»; хоча антиутопію сьогодні пропагують як утопію достатку, «одруженого» з відновленням національної честі та гідності через панування над світом.

Вперта наполегливість Ватикану щодо євангельськи катастрофічної, стратегічно хибної та канонічно сумнівної угоди, укладеної з режимом Сі Цзіньпіна у 2018 році, яка надає Комуністичній партії Китаю право призначати єпископів (що є порушенням вчення Другого Ватиканського Собору і заборони, викладеної у Каноні 377.5 Кодексу канонічного права), — це контрзнак важливості автентичної інкультурації для нової євангелізації.

Ця угода не просуває місію Церкви проголошувати Євангеліє в Китаї. Вона не ставить Церкву на службу китайському суспільству. Вона радше перетворює ієрархів Церкви на фактичні рупори режиму, який переслідує хуейських та уйгурських мусульман, євангелістів і католиків домашніх церков.

Так, нещодавно призначений кардинал Стефан Чоу SJ навіть не зміг змусити себе згадати слова «Тяньаньмень» і «різанина» у 35-ту річницю того жорстокого злочину (на відміну від мужнього свідчення його попередника на посаді єпископа Гонконгу, кардинала Йосифа Ченя SDB).

Ця інверсія інкультурації також шкодить репутації католицизму на міжнародному рівні. Видатний британський історик сер Майкл Говард якось сказав мені, що перетворення Католицької Церкви на найвидатнішого інституційного захисника основних прав людини в світі було однією з двох найбільших революцій ХХ століття — іншою була більшовистська перемога Леніна у 1917 році.

Революція Леніна триває у Китаї. Католицька революція прав людини застопорилася у Римі за останнє десятиліття, завдаючи шкоди як Церкві, так і світу.


Джерело

Якою буде ціна «китайської мрії» Папи Франциска?


Те, що Папа Франциск пішов на діалог з комуністичним режимом Китаю, свідчить, що він, можливо, буде готовий применшити своє занепокоєння релігійною свободою та поставити під загрозу дипломатичні відносини Рима з Тайванем заради свого бажання відвідати Китай.

Деталі завжди мають значення. Тому недостатньо прочитати пресреліз від 15 серпня, у якому пресслужба Святого Престолу оголосила, що кардинал Маттео Дзуппі напередодні мав телефонну розмову з Лі Хуеєм, Спеціальним представником китайського уряду з євроазійських питань.

Варто також прочитати пресреліз китайської сторони, оприлюднений за день до заяви Святого Престолу. Деталі та розбіжності між цими двома релізами говорять набагато більше, ніж офіційні слова — вони вказують на конкретну волю Папи Франциска щодо діалогу з Китаєм.

Незадовго до телефонної розмови 14 серпня нарешті було опубліковане інтерв’ю Папи, яке він дав Азійській провінції єзуїтів 24 травня, у день Марії, Помічниці християн, і паломництва до китайського санктуарію Шешань, а також у день молитви за Католицьку Церкву в Китаї. У цьому інтерв’ю Франциск розповів про свою мрію відвідати Китай.

Тим часом, ймовірно, у Китаї розпочалася підготовка до наступної китайсько-ватиканської зустрічі, метою якої буде поновлення тимчасової угоди про призначення єпископів. Угода, підписана в 2018 році, оновлювалася кожні два роки, і цей процес має тривати. Проте цей рік приніс і новацію — проміжну зустріч у Римі між китайською та ватиканською сторонами. Це складний діалог. Однак Папа Франциск хоче продовжити його за будь-яку ціну, плекаючи мрію стати першим Папою, який відвідає Пекін. Це не вперше Святий Престол йде на угоду з урядом у питанні призначення єпископів. Іноді це необхідне зло, як було в Угорщині у 1956 році. Такі домовленості не означають, що Святий Престол сліпий до проблем релігійної свободи.

Святий Престол вважає такий тип угоди неідеальною і тимчасовою відправною точкою для продовження складного, але важливого діалогу. Це знає державний секретар Ватикану кардинал П’єтро Паролін. Як молодий працівник дипломатичної служби Ватикану, кардинал Паролін працював над подібною угодою з В’єтнамом — не настільки відомою, як китайська, але яка дала плоди в офіційному двосторонньому діалозі, який тривав понад 10 років. Тепер Ханой і Святий Престол за крок до відновлення повних дипломатичних відносин.

Однак Папа Франциск потребує не тільки розважливої ​​лінії Державного секретаріату Ватикану. Папа має свою паралельну дипломатію, яка складається зі спеціальних посланців та особистих розмов. Коли Папа бачить перешкоду, він намагається її подолати. Тож, коли Папа Франциск вирішив призначити спеціального посланця з питань війни в Україні й обрав ним кардинала Дзуппі, він також погодився з ідеєю, що кардинал відвідає не лише Київ та Москву, а й Вашингтон і Пекін.

Таким чином Папа визнав Китай можливим посередником, надав Китаю міжнародний авторитет, якого він особливо прагнув, і відкрив дипломатичний канал діалогу, паралельний каналові Державного секретаріату. Це підводить нас до пресрелізу Святого Престолу від 15 серпня. У своєму пресрелізі Ватикан обмежився обговоренням ситуації в Україні, пояснивши, що розмова кардинала Дзуппі та Лі відбулася «у рамках місії, дорученої кардиналу Папою Франциском заради миру в Україні, і після зустрічі в Пекіні у вересні минулого року». Тон Пекіна був іншим. По-перше, китайська сторона озвучила, що саме кардинал Дзуппі запросив дзвінок. Це не дрібниця.

У заяві Китаю також говориться: «Маттео Дзуппі від імені Папи Франциска подякував уряду Китаю за його непохитні зусилля у сприянні миру та висловив свою вдячність за позитивну роль шести спільних домовленостей [підписаних Китаєм і Бразилією] у політичному врегулюванні української кризи». Нарешті, «сторони обмінялися думками щодо поточної ситуації в українській кризі, процесу мирних переговорів та інших [питань]».

Таким чином, Пекін прагне представити цю телефонну розмову як міжнародне визнання Святим Престолом саме у той час, коли свобода віросповідання і вираження поглядів у Пекіні стали ключовими питаннями, яких, ймовірно, торкалися також під час виборчої кампанії на пост президента США.

Китай відчуває відкритість з боку Папи і, можливо, хоче схилити його до повного відновлення дипломатичних відносин. Це затьмарить проблеми релігійної свободи, які Святий Престол завжди висвітлює в конфіденційних діалогах, але може також змусити Святий Престол розірвати відносини з Тайванем. Позбавити Тайвань єдиного західного союзника, який у нього залишився, може бути основою стратегії Китаю щодо Святого Престолу.

Поки що це лише телефонна розмова. Однак той факт, що Державний секретаріат не був до неї залучений, що Китай вважає кардинала Дзуппі своїм співрозмовником, і що кардинал Дзуппі ініціював цей телефонний дзвінок, свідчить про те, що Папа намагається нав’язати діалог з Китаєм. Але якщо це так, постає питання: яку ціну Франциск готовий змусити заплатити Церкву в обмін на папську поїздку в Китай?


Джерело: