В цих рядках хочу поділитись з вами, дорогі читачі, особистим, але дуже крихітним досвідом побаченого, почутого і відчутого у так званій зоні АТО.

Територія України, де я проживала дев’ять днів, як волонтер Християнської Служби порятунку (ХСП) – це східна частина нашої країни, де триває війна вже четверий рік поспіль.

Міста і села розділені на так звані “сірі” і “червоні” зони. Проїжджаючи велику відстань на авто вздовж лінії фронту «червоної зони» побачене виглядало, як декорації фільму про апокаліпсис: по узбіччях згорілі крони дерев, багато окопів та бліндажів, будівлі без вікон і з розбитими дахами, встелені слідами обстрілів та осколків будинки, гаражі, брами, вщент зруйновані електростовпи, собаки з відкритими ранами від підривів, приховані танкикладовища безіменних хрестів Там навіть дерева в жарку пору не зеленіють, бо не встигають відновлюватись від токсичних відходів мін та бойових снарядів.

В повітрі відчувається близькість війни. Запитаєте: «чому?». Бо тиша, яка там панує – неприємна, пронизлива,порожня, сповнена невідомості…

Людські очі – дзеркало душі людини, в яких можна було простежити скалічену душу, психіку і серце. Жителі всієї зони війни, від дорослого до малого є травмовані. Тема війни є для них буденною. Та як тільки війна закінчиться, знадобиться ще більше часу для загоєння ран, яку спричинила ця війна. Але навіть після цього залишаться шрами.

Попри все це, я мала шанс побачити як там зароджується Церква. Дозволю собі висловитись саме так. Бо читаючи Святе Письмо у сім’ях, чи малих групках, розмовляючи про Бога з мешканцями прифронтових сіл помітний духовний голод. І це зміцнює надію, що вони під пильним наглядом Його! Бог і правда з ними! Хоч мешканці і опинилися у складних життєвих обставинах, залишаються відкритими до спілкування, оптимістичними, вміють дякувати.
Світлі і радісні дітки, молоді сім’ї, відкриті люди похилого віку… райська природа, узбережжя моря, ранковий спів чайок і бакланів… Хіба це не прояв Божої дії?!

Хочеться, щоб скоріш скінчився цей жах і ми усі змогли жити спокійним життям! Боляче дивитись на світ переповнений люттю.
Добрими вчинками українці змінюють себе, своє оточення і свою країну.

Не можу назвати себе патріоткою, але відчуваю відповідальність за свою Батьківщину! ?

Волонтер ХСП Наталія

Джерело: slovo.today