Андрій Оленчик

У цей передвиборний час християни в переважній своїй більшості поділилися на два табори: одні проголошують себе «громадянами неба» і демонстративно відсторонюються від поточних політичних процесів в країні, а інші цими процесами щільно переймаються, але мислять, переживають і діють за шаблонами людей невіруючих. А очевидно питання залишається в тому, яка постава мала би бути визначальною для християн, які намагаються залишатися такими і у справах мирських, беручи на себе відповідальність за ці справи і відгукуючись на заклик Господа бути «світлом для світу і сіллю для землі». Не претендуючи на істину в останній інстанції, все ж ризикнемо запропонувати своє бачення та своє розпізнання щодо цієї непростої матерії.

Як було сказано, Богу – Боже, а кесарю – кесареве.

Отже спочатку «кесарю кесареве». Кожний християнин зобов’язаний прийти і проголосувати 21 квітня. Це його відповідальність, його обов’язок, його привілей. Цього вчить нас Церква: голосувати відповідно до поклику сумління, розпізнання ситуації, власного розуміння добра і справедливості. Але неодмінно проголосувати. І безумовно вибір кожного заслуговує на повагу та не підлягає осуду.

От тільки при цьому важливо пам’ятати таке. Колись хтось мудро зауважив, що на виборах люди переважно голосують, керуючись своїми страхами чи ілюзіями. Саме так все виглядає і сьогодні на поточних президентських виборах в Україні. У нас постав вибір між страхом попри все втратити те, що такою ціною було здобуто за останні роки, і ілюзією отримати омріяне в певний чудесний спосіб тут і одразу. Недосконала реальність проти досконалого міражу. Тому, стоячи перед бюлетенем у кабінці для голосування на виборчій дільниці, християнину варто вдивлятися не у темряву, яка ховається десь в глибинах його все ще не в повноті зціленої підсвідомості, а тягнутися назустріч світлу, яке вже живе у душі внаслідок зустрічі з Христом. Хто би не став президентом із двох людей, щодо яких ми маємо зробити свій видимий вибір, в кінцевому підсумку на нашій землі і в нашому соціумі має перемогти така невидима, але стократ реальніша за тіні цього світу Любов, а не ненависть, Світло, а не темрява, Єдність, а не розбрат. Християнин покликаний дивитися на ситуацію, на людей, на задекларовані гасла очима Ісуса, намагаючись оцінити існуючі альтернативи через Його логіку, Його закон, Його світосприйняття і при цьому усіма духовними та душевними силами уникаючи сповзання в затемнені емоції осуду, помсти, жадоби, гніву, страху, лукавої корисливості, спекулятивної пасіонарності, безвідповідальної легковажності. Хай Божий Мир та Божа Мудрість супроводжують наш вибір. Хай переможе не менше зло, а більше добро. Хай переможе той з двох недосконалих грішників, хто більше поважає Бога і не злословить Його Ім’я, меншою мірою є носієм ідей, які сіють розкол і розбрат, та менше покладається на маніпулятивні технології, які пробуджують найгірше і найниціше, що дрімає в людських душах.

А далі християнам за будь-якого результату виборів належить спільно стати в молитовному проломі, щоби невідворотно поширити владу Бога на новообраного президента та всю націю, освятивши і просвітливши їх. Інакше не вдасться поєднати роз’єднане і соціум заклякне у карколомному шпагаті між «Хай народ загине, але живе Рим» з одного боку та «Хліба і видовищ» з іншого. Розділене царство не встоїться, а в розриви між його окремими частинами неминуче вповзе та укоріниться отруйна змія хаосу. І в кінцевому підсумку буде не так вже і важливо, яке кубло зів’є ця змія у нашому домі – диктатуру чи охлократію. Адже в будь-якому випадку це буде лише одна із форм «хаосу». Саме цього чекають на сході. Саме до цього не готові на заході. Саме це може спричинити катастрофу нашої державності, оскільки в українського суспільства сьогодні не існує достатнього імунітету проти цього смертоносного вірусу. І за цим процесом в першу чергу стоять відповідні духовні сили, які використовують людей, що свідомо чи неусвідомлено їм служать. Тому залишаємо кесарю кесареве і далі йдемо на глибину.

Тепер «Богу Боже». Християнам важливо ясно усвідомлювати, що сьогоднішній виборчий процес є лише видимою земною гранню певної духовної дійсності.  Розпочнемо з того, чим закінчилося «кесареве» – з хаосу. Хаос – це діаметральна протилежність Порядку. Але не порядку, який установлюють люди в силу свого розуміння та гріховного досвіду, а того стану речей, ієрархії смислів і системи цінностей, що були споконвічно визначені Богом. Отже хаос – це критичне відхилення від такого Порядку. Хаос – категорія духовна і сам він є духом, відомим нам під багатьма іменами, в тому числі і цим. Плоди його дії – руйнація, деградація, профанація, фальсифікація і маніпуляція. Недарма одним із буквальних тлумачень satan (єврейське) або diaboblos (грецьке) є наклепник, нашіптувач, звинувачувач. Сучасному світу відомо декілька моделей суспільного буття, які будуються за законами «хаосу». Але всі вони, не зважаючи на видимі відмінності, насправді є різними лише за фізичною формою, але ідентичними за духовною суттю. Вони є головами одного і того ж древнього дракона, який дихає смертю і руїною. Ось дві з них, які сьогодні є особливо актуальним і доленосним викликом для українців – два види диктатури у виконанні «князя цього світу».

«Рускій мір». Сучасна Росія – це авторитарна форма суспільного устрою та деградація основних інститутів громадянського суспільства, занепад будь-яких ознак реальної світоглядної ідентичності та перетворення населення у зазомбовану біомасу,  архаїчний імперський архетип ментальності та замішана на азіатсько-язичницьких цінностях духовність так званого «політичного православ’я». Людська особа тут не має жодного значення і цінності, має значення лише ірраціональна приналежність до певного колективного тіла, яке диктує з висоти деспотичної ієрархії. Але власне це не все: з точки зору духовного світу «рускій мір» – тоталітарна окультна субстанція, яка за своєю природою покликана сіяти агресію, кров, безлад всюди, куди проникає. І фізичним носієм цієї субстанції є біблійний народ  Гог із землі Магог, який, як і передбачали численні єврейські і не тільки богослови, проживає сьогодні на північ від Каспійського моря. «Рускій мір» як смертоносний вірус прагне охоплювати все нові і нові землі і етноси, підкоряючи їх волі свого лукавого господаря. Він ніколи не насичується і не зупиняється, допоки є вразливий для інфікування простір.

Це перша голова сатанинського дракона, яка атакує Україну зі сходу.

«Європейський вибір». Батьки-засновники Євросоюзу, які переважно були християнськими демократами, зокрема такі, як  француз Робер Шуман, німець Конрад Аденауер чи італієць Альчіде де Гаспері, мріяли про об’єднану Європу, котра би мала у всіх ключових аспектах суспільного життя першочергово базуватися на християнських цінностях та бути якісно новою спільнотою народів, що нещодавно пережили жахи Другої Світової. З цього зерна початково проростало Європейське Співтовариство – гірчичного зерна, яким є Царство Боже на землі. Але згодом, починаючи з так званих «студентських революцій» наприкінці 60-х, ці ідеї та ідеали були непомітно, але дуже послідовно підмінені і сфальшовані наступним поколінням європейських політиків лівого спрямування. І зроблено це було переважно завдяки інфікуванню суспільної свідомомсті  постулатами «гендерної ідеології», «сексуальної свободи» та «архаїчності інституту родини», утвердженню у соціумі неомарксистських сурогатів «рівності прав»,  «протидії дискримінації» і «соціальної справедливості», укоріненню тотальної «культури споживання», «секуляризованої ментальності» та «розмивання національної ідентичності». Людська особа тут возводиться в ранг абсолюту і ставиться в центр світопорядку. Всі ці новоявлені «європейські цінності» на перший погляд носять раціональний характер, але насправді є фальсифікатом споконвічних  християнських істин. Всього за кілька десятків років на теренах Європи занепала велична багатовікова християнська цивілізація, відкривши шлях для перетворення корінних націй у деградуючу та вимираючу расу на фоні тотальної експансії ісламських мігрантів.

Це друга голова сатанинського дракона, яка атакує Україну із заходу.

Ці дві голови видимо змагаються між собою за Україну. Але яка би з них в кінцевому підсумку не перемогла, на нашій землі остаточно запанує той самий духовний дракон. Якщо ми уважно подивимося не лише на зовнішні меседжі, спецефекти і скандальні мильні опери, якими рясніє сьогоднішня передвиборна кампанія, а, одягнувши духовні окуляри замість плотських, спробуємо осягнути також і істинну сакральну суть цієї вакханалії, то з великою долею ймовірності виявимо дію  дракона у всіх його проявах, водночас явно відчувши  притаманний йому сморід обману і маніпуляцій – лише цим можна пояснити характерну саме для цієї виборчої кампанії масову істерію,  ірраціональну непримиримість позицій  та нечувану взаємну агресію, які непомітно і за короткий проміжок часу уразили величезну кількість людей.

Отже удавана боротьба між різними головами дракона за своєю справжньою суттю нагадує фарс, якому у духовному світі власне і покликана протистояти Христова Церква. Але по великому рахунку не протистоїть, уражена духом Лаодикії та Ієзавелі. Розуміючи реальний стан справ, християни мали би спільно та неперервно, а особливо в часи прийняття доленосних для країни рішень, стояти у пості та молитві у освячуючому Дусі П’ятидесятниці без огляду на приналежність до конфесій і деномінацій. При цьому, основним завданням для об’єднаного українського підрозділу вселенської Христової Армії під час цієї локальної битви на полях глобальної Духовної Війни Останніх Днів мало би стати руйнування духовних твердинь і проклять, які значною мірою дозволяють дракону так вольготно себе почувати на нашій землі – десятки мільйонів абортованих дітей, гоніння на єврейський народ, комуністична світоглядна спадщина, відродження язичницьких традицій, осквернення навколишнього середовища, загравання еліти з окультними силами, процвітання ідолопоклонства у християнських середовищах… Залишається вірити, що з Божою Допомогою нам вдасться потіснити і зв’язати дракона не лише на українській землі, але й докластися до цієї справи на широких теренах від Уралу до Атлантики, повернувши народи під Прапор Христа. Але на цьому шляху нам доведеться стати Церквою гарячою, місіонерською і переслідуваною.

Але є ще одне запитання: чи можливо, щоби було  Богу – кесареве, а кесарю – Боже? Безумовно так. Очевидно, що це має бути  аутентична національна відповідь згубному зовнішньому впливу. Вона базується на відродженні історичної пам’яті, традицій, культурної самобутності, пошуку місії та інтегральної національної ідеї, інших атрибутів, які формують відчуття національної ідентичності нашого народу. І це безсумнівно є надзвичайно важливим і критично необхідним для збереження українців як нації, однак водночас абсолютно недостатнім. Адже такого роду тектонічні процеси неминуче протікають не лише у світоглядній, душевній та матеріальній сферах, але також і у духовному просторі. При цьому, духовний вимір є первинним по відношенню до інших вимірів. І от саме тут і можуть виникнути основні нюанси за умови, якщо формування відродженого національного архетипу відбуватиметься значною мірою не на основі істинно християнської, а переважно язичницької парадигми.  «Нація понад усе – смерть ворогам», – ось основний ментальний код цього глибинного процесу. Підміна майже непомітна непосвяченому оку, тим більше, що декоративне християнство неодмінне присутнє в якості одного із аксесуарів цієї «арійсько-пасіонарної» конструкції, щільно заквашеної на духовності наших пращурів ще з тієї, дохристиянської епохи. Власне Бога у цьому всьому критично мало, Він не фундамент і навіть не одна із несучих стін. І за такого стану справ ми можемо непомітно отримати ситуацію, коли на цьому місці замість благословення для нації проросте  третя голова сатанинського дракона, яка атакуватиме Україну із її власного лона. Може, якщо Церква допустить це своєю інфантильністю, паркетністю і заграванням зі світом.

Християнство саме в собі і є найбільш універсальною національною ідеєю, яку лише знало людство, принаймні протягом двох останніх тисяч років. Просто треба обрати між двома різновидами засадничих національних ідей, носіями яких колись були два євреї – патріоти: Іуда та Петро.

Перший, як і більшість його одноплемінників, сотнями років чекали на обіцяний древніми пророками прихід Месії, який як новоявлений цар з коліна Давидового поведе їх на криваву, але благородну боротьбу проти завойовників – римлян. І тоді восторжествує величне та незалежне іудейське царство, що базуватиметься на вірі та звичаях предків.

Другий – прийняв як свою національну ідею сказане Ісусом про Царство Боже у Нагірній проповіді. І ще тут, на землі, востержествувало царство вільних людей, віра яких базується на усвідомленні того незаперечного факту, що вони самі є дітьми Царя. Ті, хто прийняв такий формат національної ідеї насправді не перестали бути юдеями, римлянами чи греками. Навпаки, саме після цього вони вперше по-справжньому усвідомили та по-особливому пережили свою істинну національну гідність, яка породжує здатність поважати та приймати гідність інших людей, нехай і відмінних за походженням, віросповіданням чи суспільними поглядами.

Великий син українського народу митрополит Андрей Шептицький колись написав таке: «Християнин може і повинен бути патріотом, але його патріотизм не може бути ненавистю. І не сміє накладати обов’язків, які б противилися вірі». І ще: «Звідки черпає силу увесь народ, як не з патріотизму? А патріотизм є тим вищим і благороднішим, чим більше опирається на Божому законі. Бо що ж в’яже всіх громадян в одно, як не любов до батьківщини? І що є найбільшою силою суспільства, як не саме згода і єдність його членів? А найкращу цю згоду та єдність знайдете у християнській любові».

Отже врешті решт справа полягає в тому, що насправді на цьому історичному етапі оберуть українці: національну ідею вічної боротьби з фантомами минулого заради ілюзій майбутнього чи тут і зараз стати Божим народом і нацією священиків, світлом для світу, який з кожним днем все більше божеволіє і котиться у прірву. В цьому полягає реальний вибір сьогодні, а не в тому іти нам на схід чи на захід. Гог із землі Магог чи новоявленні Содом і Гомора – не альтернативи для нас. Існує Третій Шлях – шлях «цивілізації життя», який базується на нашій істинній національній ідентичності, що реалізується через ідентичність у Христі.  І наше Царство не від світу цього, але у цьому світі, за який ми як християни зобов’язані боротися і який ми покликані освячувати у всіх його сферах та гранях. Саме про це чітко говорить Писання та Соціальна Доктрина Католицької Церкви. Тим більше, що у своїй історії ми уже маємо подібний приклад – Греко-Католицька Церква часів митрополита Андрея Шептицького. Та Церква поєднувала у собі три взаємопов’язаних і необхідних елементи: вона була справжньою і зростала у токсичному середовищ терору, гонінь і переслідувань подібно до апостольських часів; вона була національною і в повноті розділяла у всьому долю своїх вірних подібно до священників і левитів ізраїльського народу, який мандрував пустелею; вона не зачинилася в храмах, а очолила українців тих земель у їх боротьбі з бідністю, неписемністю і рабською свідомістю.

Вірмо, що ця обітниця, дана Богом своєму Народу через пророка Ісаю, повною мірою стосується і нас:

Ісаї 9:1-4:

Народ, який в пітьмі ходить,  Світло велике побачить; і над тими, хто сидить у  краю тіні смерти, Світло засяє над ними!

Ти помножиш народ цей, Ти збільшиш йому радість. Вони перед лицем Твоїм будуть радіти, як радіють під час жнив, як тішаться в час, коли ділять здобич!

Бо зламав Ти ярмо тягару його, і кия з рамену його, жезло його пригнобителя, як за днів Мідіяна.

Усякий бо чобіт військовий, що гупає гучно, та одежа, поплямлена кров’ю, стане все це пожежею, за їжу огню!