Переломний для сучасної України 2014-ий рік. Тоді на кону було майбутнє нашого народу. І багато подій у своєму динамічному поєднанні визначали це майбутнє. Віктор Єленський розказує про одну з них:

«27 квітня 2014 року в Римі відбулася канонізація пап Івана ХІІІ та Івана Павла ІІ – перша в історії канонізація двох глав Католицької церкви одночасно. На церемонію було запрошено понад 100 глав держав і керівників уряду зі всього світу, в тому числі українську урядову делегацію.

Між тим, буквально напередодні безпосередньо на кордоні України почалися навчання батальйонних тактичних груп Південного і Західного військових округів РФ Розвідка доповідала, що на танкових баштах  росіяни малюють знаки, щоби розрізняти «своїх» з повітря, тобто готувалися застосовувати авіацію. Бойовики захопили автобус з представниками ОБСЄ, ситуація загострювалася буквально щогодини.

Арсеній Яценюк вважав, що за таких умов глава Уряду полишати Україну не може. Однак в.о. міністра закордонних справ Андрій Дещиця повідомив, що Папа Франциск з-поміж усіх VIP персон, які з’їдуться до Риму, готовий дати спеціальну аудієнцію лише чотирьом. А саме: Броніславу Коморовському – Президенту країни, яка дала світу великого Кароля Войтилу і якого мали проголосити святим, Королю Філіпу І, який незадовго до цього увійшов на бельгійський престол, Хуану Орландо Ернандесу, який також за кілька місяців перед тим був обраний Президентом Гондурасу та українському Прем’єру Арсенію Яценюку.

Водночас стало відомо, що перспектива повноцінної зустрічі Папи з главою українського Уряду призвела до страшенного збудження російських спецслужб і дипломатії. Вони, причому за безпосередньої участі особисто Путіна, упродовж року намагалися зліпити конструкцію протистояння «захисниці традиційних цінностей» разом із «Папою-антиглобалістом і антиамериканістом»  «гнилому Заходові». Кульмінацією мала стати Декларація, де б Святий Престол і Московська патріархія засуджували НАТО, «націоналізми», «державні перевороти», «церковні розколи», «західну бездуховність» і т.д. і т.п. Те, що Папа сам вирішив зустрітися з «хунтою» цю конструкцію категорично ламало. Почалася ешелонована протидія зустрічі на всіх рівнях, яка (протидія) по-перше, достойна окремої оповіді, а по-друге, стала такою собі бліц-репетицією протидії майбутньому визнанню автокефалії Православної Церкви України.

Зрештою було вирішено, що Прем’єр-міністр має обов’язково зустрітися з Папою, однак того ж дня повернутися до Києва, а два члени українського Уряду залишаться на церемонію канонізації.

В день перед канонізацією Рим був щільно забитий прочанами – їх до Вічного міста приїхало більше мільйона в додаток до звичайних ста тисяч туристів, які щодня відвідують римські достославності. І тут з’ясувалося, що італійський Прем’єр Маттео Ренці попри вихідний теж хоче зустрітися з Арсенієм Яценюком.  Це, звісно, був успіх – глави італійського і українського урядів не зустрічалися перед тим вже 16 років (і скажу, що зустріч виявилася дуже продуктивною відразу по кількох напрямах). Але з іншого боку – колосальний ризик: по вулицях Рима не те, що їхати, швидко рухатись було неможливо. Кругом натовпи, прапори, каравани священиків, ченців, черниць і незчисленні гурти поляків, які безперервно славили свого Папу.

Зустріч почалася майже вчасно тільки тому, що Маттео Ренці дав українському Прем’єру супровід з мотоциклістів. Хоча глави держав і урядів на аудієнцію до Папи не біжать. Їх урочисто супроводжують фантастичної краси коридорами Апостольського палацу до Апостольської бібліотеки мальовничо вдягнені церемоніймейстери.

Якщо ж абстрагуватися від всього цього – швейцарські гвардійці, роботи Рафаеля і Мікеланджело, сам палац, який почали споруджувати у ХІІІ ст., то зустрічі Арсенія Яценюка з Папою Франциском і, окремо, з Держсекретарем Святого Престолу кардиналом П’єтро Пароліном були дуже змістовними і зовсім не формально-ознайомчими. Предметно йшлося про підтримку Святим Престолом територіальної цілісності України, її курсу на європейську інтеграцію, російську агресію, про проблему біженців, яка вже насувалася,  про те, що мир, якого прагне Україна, має бути справедливим…

Блаженніший Святослав, Глава Української Греко-Католицької Церкви, чиї поради при підготовці візиту були просто надважливі, вважає, що значення цієї зустрічі неможливо переоцінити. Папа прорвав кільце брехливої пропаганди про «озвірілих нацистів, які захопили владу в Києві» і світ побачив Україну, яка прагне свободи і миру.


…А я дивлюсь на ватиканські фото і знов відчуваю тривогу, яка була просто розлита у повітрі в квітні 2014-го. І яка досі висить над Україною, хоча ми якось призвичаїлись з цим жити».

На фото справа наліво: міністр Кабінету Міністрів Остап Семерак, в.о.міністра закордонних справ Андрій Дещиця (Andrii Deshchytsia), Папа Римський Франциск, Прем’єр-міністр Arseniy Yatsenuk, Надзвичайний і Повноважний посол України при Святому Престолі Тетяна Іжевська і Віктор Єленський.