«Велика французька революція»: міфи і реальність

Про так звану «велику французьку революцію» сказано і написано багато. Дуже часто романтичного та звеличуючого. Зокрема, Вікіпедія говорить так: «Францу́зька револю́ція (фр. Révolution française [ʁevɔlysjɔ̃ fʁɑ̃sɛːz]17891799) — одна з найважливіших подій в історії Франції. Протягом цього часу республіканський устрій замінив абсолютну монархію у Франції і спричинив радикальні зміни у французькому суспільстві. Французька революція вважається головним переломним моментом в історії західної демократії — як епоха переходу від доби абсолютизму і аристократії, до доби демократії і участі широких верств населення в житті країни. Однак, чим насправді була ця «епоха переходу»? Ось лише деякі штрихи до усвідомлення  істинної суті цієї події, що водночас дає ключ для розуміння низки глобальних суспільних тенденцій у сучасному світі.

На сатй Християни для України були оприлюднені матеріали, які описують реалії тодішньої революції у Франції:

“1 листопада 1790 року були надруковані «Міркування про Французьку революцію» (Reflections on the Revolution in France) відомого англійського політика і мислителя Едмунда Берка, англіканина, який вважається родоначальником консерватизму. У цьому своєму творі він пророкує, що французька революція закінчиться нещастям. Про плоди французької революції, яку пізніше ідеалізували більшовики і з якої брали приклад, Берк писав: «Повалені закони, розігнані суди, безсила промисловість, вмираюча торгівля, невиплачені борги, народ, доведений до злиднів, розкрадена церква, армія і громадянське суспільство в стані анархії , анархія, що стала державним устроєм, кожне людське і боже створіння принесене в жертву ідолу народної довіри і, як наслідок, – національне банкрутство».

Зупиняється Едмунд Берк і на можливому альтернативному шляху, що якби французи скористалися наступністю правління, а не почали відкидати і руйнувати всі попередні досягнення своїх предків, то «отримали б хороші плоди: вільну державу, сильну монархію, дисципліновану армію, реформовану і шановану церкву, лагідне та енергійні дворянство – усі умови, щоб множити ваші чесноти, а не знищувати їх, …». Берк додає, що «усі інші нації починали створення нового уряду або реформування попереднього з укріплення релігії і церкви. Всі інші народи засновують громадянські свободи на строгих правилах і системі суворої і мужньої моралі; але як тільки Франція скинула узи законної влади, вона подвоїла дику розпусту, пустощі, нахабну зневіру – у теорії і на практиці; всі верстви виявилися охопленими огидною корупцією …». Едмунд Берк застерігає своїх співвітчизників, говорячи: «Біжіть геть від Французької революції!», тому що «Франція ціною свого злочину придбала собі злидні і убогість».

Едмунд Берк став відомим також завдяки своїм мудрим висловлюванням, одне з яких говорить, що «для того, щоб зло перемогло, достатньо, щоб хороші люди сиділи, склавши руки». Берк дуже вплинув на своїх сучасників англійців, які все ж утрималися і не пішли за французьким шляхом, зберігши віру в Бога, а разом з нею і благословення для свого народу”.

Є очевидним, що ця «прекрасна» нова реальність не могла співіснувати з християнством та Церквою. Істинний творець цієї реальності – сатана, потребував нової сурогатної релігії, яка би явно чи приховано спонукала людей поклонятися саме йому. Тому у 1794 році у Парижі, як повідомляють Християни для України відбулося перше святкування, присвячене визнанню так званої “Верховної Істоти”. Це було заснування нової релігії, яка, за задумом деяких революціонерів, мала витіснити християнство.

Окрім політичних репресій, масових страт і катастрофічного непрофесіоналізму в управлінні державою Французька революція породила цілу низку радикальних культурних змін. Поряд із скасуванням християнського календаря та початку нового революційного літочислення прихильники повного знищення попереднього ладу пішли в наступ на релігійні традиції французів.

Ще в 1789-му одним з головних ворогів революції проголошувалася Церква. Саме тому стан духівництва зазнав кривавих репресій, як і аристократія. В перші роки після повстання розгортається ціла кампанія дехристиянізації Франції, що включала як законодавчі акти задля нівелювання ролі християнства в житті суспільства, так і практичні дії, що нерідко полягали в насильницьких діях проти священників.

Питання релігії очікувано стало каменем спотикання для революції. Попри ненависть значної частини третього стану до аристократії і навіть церковних діячів, далеко не всі були готові відмовитися від християнства. Одночасно, найрадикальніші сповідували атеїзм і проголошували авторитетом виключно розум та закликали до подальшої боротьби з християнством, щоб повністю викорінити релігійні “забобони”.

З метою сприяння єдності після тривалих міжусобиць між різними революційними угрупованнями влада на чолі з Робесп’єром поставила собі за мету розробити нову “натуральну релігію”. Наказом Національного конвенту (7 травня 1794 року) революціонери встановили нову державну релігію – культ Верховної Істоти. На честь цього “божества” було започатковане свято, яке відзначалося 8 червня 1794 року, щоб замінити неділю П’ятидесятниці.

У цьому Декреті прописувалися основні засади нової релігії: від імені французького народу визнавалося існування Вищої Істоти і безсмертя душі; найкращою формою служіння цій новому богу проголошувалося здійснення “обов’язків людини”. Під цими обов’язками розумілися розмиті гуманістичні ідеї та норми, а найперше – протистояння тиранам (щоправда, такими називалися саме монархи, а не лідери самих революціонерів, що в своєму тоталітаризмі могли скласти конкуренцію багатьом деспотам в історії людства).

Максиміліан Робесп’єр та його прихильники, зокрема Жорж Кутон (який стверджував, що атеїзм аристократичним, а віра у Верховну істоту є республіканською) започаткували новий культ обрядом у садах Тюїльрі. Культ Верховної Істоти мав стати формальною заміною традиційній християнській вірі із зручними і необтяжливими принципами віри. Попри статус державної релігії, даний культ не мав системності, характерної для релігії. Він не пояснював загальної картини буття та не давав відповіді на основні екзистенційні питання: хто ми є і навіщо живемо?

Попри грандіозне святкування, державний культ ніколи не був загальнонаціональним. Простий люд не сприймав цю “істоту” серйозно. Значна частина населення (особливо селян) залишалися християнами, а навіть ті, хто противився Богу не поспішали поклонятися Верховній Істоті, бо даний культ від самого початку його проголошення конкурував із “культом Розуму”, прихильниками якого були ультраліві революціонери-атеїсти. Після Термідоріанського перевороту і страти Робесп’єра культ Верховної Істоти остаточно втратив популярність, адже асоціювався з політикою якобінців.

Сьогодні ми також спостерігаємо численні спроби витіснити християнство. Звичайно, настільки формальні релігійні культи з прямим поклонінням ідолам не користуються великою популярністю, однак в житті сучасної людини, що не пізнала Бога, з’являються інші культи, поклоніння яким може набувати справді фанатичних форм. Культ грошей, сексу, вседозволеності, споживання і, врешті решт, культ комфорту й легкого життя набули такої популярності, що їхнє втілення все частіше виливається в політичну площину.

І ще один штрих до експрес-портрету «великої французької революції». Яке поклоніння сатані може обійтися без людських жертвоприношень. У далекому 1792 році Національна Асамблея Франції почала використовувати гільйотину як основний метод страти.  Здавалося б, рядовий історичний факт зі сфери винаходів та технологій, проте згадане знаряддя смерті грає далеко не останню роль для історії Франції та й Європи загалом.

Почати варто з того, що гільйотина існувала ще в середньовічній Європі, але широка популярність прийшла до неї значно пізніше. Вона стала невід’ємним символом Великої французької революції як очевидний доказ нестримної жорстокості і кривавої суті подій тих років. Ще до Маркса і Жовтневого перевороту світ міг спостерігати всі принади лівої революції з подальшим терором.

Найбільш відомими жертвами Французької революції, страченими на гільйотині, були король Франції Людовік XVI та його дружина Марія-Антуанетта. Але вражає не лише статус страчених, а й їхня кількість. З вересня 1792 року, коли якобінці захопили владу, Францію накрила хвиля нечуваних розправ і терору. На вершині останнього розмістився Комітет суспільної безпеки (своєрідна революційна поліція), який видавав ордери на арешт та направляв обвинувачених до Революційного трибуналу. Судочинство тогочасної Франції нагадувало лише механізм задоволення обвинувальних вироків, які присуджували десяткам тисяч людей смерть через гільйотину.

Більшість страт за часів якобінського терору були політично вмотивованими або просто безпідставними. На смерть засуджували не лише монархів чи дворян, які хотіли залишити свій статус; під «гарячу руку» лівих революціонерів потрапляли абсолютно пересічні люди, які просто були запідозрені в недостатній лояльності до нового режиму.

Як не дивно, ця машина для вбивства була популярною і в ХІХ – ХХ століттях. Відомим поціновувачем гільйотини був і Адольф Гітлер. За часів Третього Рейху це знаряддя вбивства використовували десятки тисяч разів.

Відмовлятися від гільйотини почали масово тільки в середині минулого століття. Остання страта в такий спосіб була здійснена лише в 1977 році, коли в Марселі був страчений вбивця-емігрант з Тунісу. Але після скасування смертної кари у Франції і питання використання гільйотини було зняте саме по собі.

Ми живемо у світі після гріхопадіння. Історія переповнена прикладами  жорстокості. Але можна спостерігати цікаву тенденцію: коли жорстокість набуває системного характеру, коли терор поглинає суспільство і здається, що виходу немає, то рано чи пізно кожен кривавий режим падає (навіть коли тиран видається незламним).

Be the first to comment on "«Велика французька революція»: міфи і реальність"

Напишіть відгук