На відміну від першого, теперішнє президентство Дональда Трампа характеризується суттєвим відходом від «школи» Рональда Рейгана. Помітні представники цієї «школи» або не були включені в адміністрацію, або діють у межах суворої лояльності.

Про це та низку інших аспектів політики нинішнього господаря Білого дому пише Віктор Вовк, громадсько-політичний і державний діяч, один із провідних зовнішньополітичних аналітиків України.

У своєму блозі аналітик підкреслює, що в час першого президентства Дональда Трампа у 2017-2021 роках група провідних представників рейганівської «школи» у різні часи займали чільні посади і позиції у владній команді президента-республіканця і змогли значною мірою впливати на її стратегію, мінімізувати негативи і запобігати багатьом потенційним ризикам, пов’язаними зі специфікою особистості Трампа.

Серед впливових провідних «рейганістів» на чільних посадах у 2017-2021 роках Вовк згадує Герберта МакМастера (генерал, помічник президента США з національної безпеки (керівник Ради національної безпеки) фактично від початку президентства Трампа з 20 лютого 2017 року до відставки у березні 2018 року ветеран війн у Перській затоці, Іраці і Афганістані, нині провідний фахівець консервативного Інституту Гувера в Стенфордському університеті), Джона Болтона (наступний помічник президента США з національної безпеки з квітня 2018 року до відставки у вересені 2019 року), державного секретаря Майка Помпео, Нікі Гейлі (посол США в ООН у 2017-2019 роках, губернатор Південної Кароліни у 2011-2017 роках), Курта Волкера (спецпредставник президента США по Україні у 2017-2019 роках, посол США у НАТО у 2008-2009 роках). Як зазначає аналітик, рейганісти були у чіткій опозиції до вкрай обережно-пацифістської адміністрації Обами-Байдена, яка відмовила Україні у військовій допомозі у 2014 році і навіть наклала мораторій на постачання зброї Україні, а також активно підштовхувала нас до «домовленостей» із сепаратистами-колаборантами і Путіним.

Вже у 2017 році після перемоги республіканців на виборах – і президентських, і до Конгресу – нова адміністрація президента Трампа здійснила глибоку корекцію зовнішньо-політичної і безпекової позиції США, а також низку важливих кроків на зустріч Україні, зокрема скасувала мораторій на постачанням американської зброї, розпочала у 2018 році постачання нам сучасної летальної зброї, ухвалила «Кримську декларацію» про довгострокову політику невизнання анексії Росією українського Криму, суттєво активізувала залученість США в міжнародні зусилля навколо агресії Росії та окупації Криму і Донбасу (зокрема призначивши своїм представником Курта Волкера замість обережної дипломата-пацифіста Вікторії Нуланд), почала політичний тиск на своїх європейських союзників по НАТО, передусім Німеччину і Францію, щодо відновлення безпекових спроможностей Європи, в тому числі і в інтересах України.

Однак, за 4 роки між двома президентствами Трампа ситуація як в середовищі республіканців і їхніх виборців, так і в безпосередньому оточенні Трампа та його особистій позиції суттєво змінилася. Зокрема, ще задовго до виборів, у 2024 році – як пробний шар щодо суспільно-політичної реакції – з’явилася низка публікацій і виступів окремих експертів-республіканців із заявкою на формування засад зовнішньої політики Трампа на базі ревізіоністської (редукованої) інтерпретації принципу «мир через силу». Так, зокрема, у квітні 2024 року Конгрес США за ініціативою республіканського спікера Палати представників Джонсона навіть ухвалив (у складі відомого пакета допомогових законів) окремий розлогий закон під такою назвою, що охоплював чимало різноманітних питань глобального миру і безпеки (поза виділенням бюджетних коштів на допомогу), в тому числі стосовно України, Ізраїлю, Тайваню. Водночас, в останні пару років серед республіканців розгорнулися дебати і конкурентна боротьба за інтерпретацію і змістовне наповнення принципу «мир через силу».

Вовк говорить про дискусію між, з одного боку, «американськими реалістами» (в стилі Ніксона-Кісінджера початку 1970-х) і союзними їм латентними «ізоляціоністами» (відступ у фортецю «Америка» в стилі XIX – початку XX століття), які розглядають «мир» у вузькому сенсі – передусім для самої Америки, та, з іншого боку, світоглядними спадкоємцями Рейгана, які розглядають «мир» в загальносвітовому вимірі – як результат глобальної проекції сили США.

Напередодні виборів в публічній сфері значно активізувалися виразники так званої Realpolitik та представники латентно (нео)ізоляціоністського і вузько антикитайського крила зовнішньо-політичного істеблішменту республіканців з відповідним редукціоністським баченням зовнішньої політики США. Зокрема, вони прагнули по-своєму інтерпретувати ефективне й успішне в поваленні світового комунізму і закінченні Холодної війни гасло Рейгана «мир через силу» – розмиваючи його сучасну дієву глобальну сутність у псевдо-історичній балаканині і вузькій редукціоністській інтерпретації, маніпулюючи і вихолощуючи в своїй аргументації його універсальну суть. Тож у самій Республіканській партії ще до виборів 2024 року оформився ледь прихований ідейний розкол і почалися дебати щодо стратегії зовнішньої і безпекової політики США, що відображали суттєве посилення позицій тих, хто виступає за «економію» зусиль і витрат, скорочення американської присутності в світі та певне відсторонення США від складних викликів на міжнародній арені.

Після виборів, на думку Вовка, високі посади здобула «збірна зовнішньо-політична команда Трампа на базі персональної лояльності і усунення потужних рейганістів». До цієї «солянки» входять деякі «приручені» Трампом рейганісти під проводом держсекретаря Марко Рубіо, прагматичні «реалісти» на взірець радника з нацбезпеки Майкла Волца та латентні «неоізоляціоністи» на чолі з віце-президентом Джей Ді Венсом. І провідним критерієм придатності є персональна лояльність до Трампа, готовність цілковито погоджуватися з ним та шукати способи виконання його бачення і вказівок. Крім того, відбулася часткова сепарація і заміна самодостатніх політиків-фахівців на бізнесменів та залучення у неформальну команду впливових олігархів або їхніх прямих ставлеників.

Потужні і адекватні фігури, здатні гідно продовжувати зовнішньо-політичну спадщину Рейгана в утвердженні американського лідерства у світі, проекції сили й забезпеченні глобального миру і порядку, зокрема Помпео, Гейлі, МакМастер, не були затребувані президентом Трампом, попри їхню підтримку його кандидатури та публічні обіцянки самого Трампа під час виборчої кампанії залучити декого з них до команди у разі свого обрання. Зокрема, Нікі Гейлі офіційно підтримала кандидатуру Трампа у травні 2024 року. А напередодні виборів означила свою публічну позицію на підтримку Трампа у статті в «The Wall Street Journal» з промовистою назвою «Трамп не ідеальний, але він кращий вибір», яка була вагомою для залучення голосів мільйонів поміркованих республіканців та незалежних виборців, що коливалися. Майк Помпео також опублікував статтю у «The Wall Street Journal» на підтримку Трампа, в тому числі його намірів зупинити війну і принести мир в Україну.

Трамп, зі свого боку, у травні 2024 року після отримання підтримки Гейлі у відповідь на питання, чи є для неї місце у його команді, заявив: «Я високо оцінив те, що вона сказала… вона дуже здібна людина, і я впевнений, що вона в якійсь формі буде в нашій команді. Абсолютно». Одначе після свого обрання Трамп негайно відмежувався від Гейлі і Помпео та заперечив можливість їхнього залучення до своєї нової команди. Тим самим Трамп неформально означив суттєвий поворот від рейганівського курсу у зовнішній політиці та проявив намір розв’язати собі руки з метою довільного визначення власної політики.

На думку Вовка, погляди Трампа на світ і міжнародну політику носять вкрай суб’єктивний, суперечливий і навіть ресентиментний характер. Трамп формально повторює рейганівське гасло про мир через силу, але водночас його бачення сформувалося під значним впливом особистих вразливостей, зокрема почуття скривдженості, образи, нарікань та претензій до світу, який на його глибоке переконання несправедливо і невдячно ставиться до Америки. Зокрема, в баченні Трампа світ зловживає щедрістю американських платників податків та доступом до величезного ринку США і водночас занурений в антиамериканські наративи і сентименти.

Американське лідерство у глобалізованому неоліберальному світі Трамп розглядає не як позитивне благо для США і світу, а як тягар відповідальності, який він інстинктивно прагне полегшити. Саме ці внутрішні глибокі переконання і почуття скривдженості за США роблять Трампа рефлекторно суперечливим щодо традиційних рейганівських підходів і позицій та вразливим до впливу зовнішніх маніпуляцій і дезінформацій. І це мимоволі дещо споріднює його з Путіним у ресентиментному сприйнятті сучасного світу, хоча і з геть різних причин і мотивів.

Тож частина зовнішньо-політичних кроків Трампа, схоже, мотивовані суб’єктивним відчуттям американської слабкості і глобальної перенапруги сил на підтримку миру і порядку у світі, який, на його переконання, не відповідає американським інтересам. Відтак Вовк говорить про «Дональда Трампа як новітнього Річарда Ніксона». Адже схоже відчуття американської слабкості і перенапруги сил було джерелом мотивації для «політики розрядки» Ніксона-Кіссінджера, яка полягала в тому, що Америка мусила зробити «реалістичні» кроки на зустріч щодо Китаю та Радянського Союзу. Це виявилося фундаментально помилковою політикою, що надала «передишку» комуністичній Москві та надала «світло у кінці тунелю» і перспективу економічного відродження і тривалого підйому для Пекіна після усіх жахіть «культурної революції» Мао.

У певному сенсі нині відбувається не лише війна Трампа проти ліво-ліберального прогресизму, але й повернення поглядів часів Ніксона, а також поглядів на федеральну владу/уряд і місце президента в ній. Віктор Вовк відзначає міркування історика Ніла Фергюсона (близького до рейганівського крила республіканців при одночасному впливі на нього з боку «реалістів»), який назвав Дональда Трампа «помстою Річарда Ніксона».

Як зазначає Фергюсон, Ніксон і Трамп зустрічалися в Нью-Йорку, спілкувалися, а їхнє листування є «дуже цікавим». На думку історика, Трамп часто думає про Ніксона й у цьому є зовнішньо-політичний вимір: «Америка перенапружена, тож ми будемо реалістами, і я поїду до Москви/Пекіна та зроблю велику, чудову угоду». Крім того, за Фергюсоном, бачення Трампа полягає в тому, щоб повернути президентство до того стану, який був у 1972 році до Вотергейта, що став справді перемогою адміністративної держави, а також демократів та їхніх союзників у ЗМІ та Міністерстві юстиції.

Вовк зауважує, що у зовнішньо-політичній дискусії всередині партії республіканці-рейганісти контраргументують тим, що проблема в тристоронній дипломатії Вашингтона з Пекіном і Москвою полягає в тому, що ситуація нині принципово інша, ніж була на початку 1970-х. Сі Цзіньпін і Путін оголосили про «безмежне партнерство», разом говорять про «зміни, яких світ не бачив століття» і, схоже, дійсно вірять, що керують цими змінами. Вони прагнуть переписати міжнародні правила на користь своїх авторитарних форм правління, а у випадку Китаю – ще й на користь його меркантилістської економічної і торговельної моделі. Республіканці-рейганісти переконані, що значно ефективнішим для просування американських інтересів було б об’єднати їх. І найважливіший спосіб боротьби з Китаєм у найближчій перспективі – забезпечити поразку Росії в Україні. Те, що відбувається нині з зовнішньою і безпековою політикою адміністрації Трампа, на їхнє переконання, є короткозорим поглядом на сучасний геополітичний виклик, який у багатьох відношеннях фрагментизовано командою Трампа на нібито окремі протистояння, які не сплетені воєдино. Хоча насправді ці протистояння нерозривно переплетені одне з одним, а вісь агресорів є як ніколи єдиною. Лише цілісний погляд дійсно дозволить скористатися конкурентними перевагами вільного світу – США, Європи, Японії та інших союзників і однодумців, і дозволить подолати відчуття американського перенапруження і глобальної слабкості та виробити нову готовність до проекції сили і реального впровадження миру через силу.

У нинішній час спалаху геополітичних криз і війни, що має потенціал метастазувати по всьому світу, рейганісти нагадують, що американці вже успішно відповідали на виклики небезпечного, хаотичного світу раніше, зокрема відносно недавно у 1980-ті роки. Ставши кандидатом на пост президента, Рональд Рейган на з’їзді Республіканської партії заявив: «Ми дуже добре знаємо, що війна починається не тоді, коли сили свободи сильні, а коли вони слабкі. Саме тоді тирани піддаються спокусі».

Водночас Вовк зазначає, що щорічні дослідження Інститутом Рональда Рейгана американської думки щодо зовнішньої політики та національної безпеки протягом років свідчать, що американський народ загалом у більшості й нині хоче, щоб зовнішня політика США у XXI столітті була узгоджена з принципом президента Рейгана «мир через силу». Американці всіх політичних мастей у своїй сукупності хочуть, щоб країна протистояла тиранам у Москві, Пекіні, Тегерані та Пхеньяні, а також терористам на Близькому Сході.

В останній оприлюдненій соціології Інституту від травня 2024 року є окремі дані по зовнішньо-політичним позиціям само-визначених MAGA-республіканців (майже 2/3 від республіканських виборців), які є загалом сприятливі для політиків-рейганістів й України. Попри стереотипи і міфи, дійсність менш ніж рік тому виглядала так, що республіканці-консерватори MAGA навіть більше підтримували сильне лідерство США та участь у міжнародних справах, ніж республіканці загалом. За всіма вимірюваними показниками – від підтримки НАТО, України, Ізраїлю та Тайваню до занепокоєння щодо демократії, прав людини, Китаю та дій керівництва США – виборці-республіканці, які ідентифікували себе з MAGA, виявилися більшими «яструбами» та меншими ізоляціоністами, ніж їхні соратники – виборці-республіканці, які не належать до MAGA. Стосовно України, 70% виборців MAGA погоджувалися, що для США важливо, щоб Україна виграла війну з Росією (проти 64% республіканців, які не належать до MAGA). А почувши низку аргументів, які пояснюють переваги допомоги Україні, підтримка серед виборців MAGA зросла на 8 пунктів до 55%, тоді як вона збільшилася лише на 2 пункти серед республіканців, які не належали до MAGA. Водночас негативним моментом було те, що більшість – 51% –республіканців MAGA думали, що Росія наразі виграє війну (але лише 8% хотіли, щоб Росія перемогла Україну, а отже теза про те, що виборці MAGA нібито бажали перемоги Росії, була міфом).

Одначе окреслені настрої вірогідно дещо погіршилися для України на даний час внаслідок як негативного перебігу подій під час виборчої кампанії в США, так і розвитку ситуації на фронті, а також через певну недружню або несприятливу для України риторику Трампа та чільних представників його команди у перехідний період після виборів. Так, свіже опитування американської думки Reuters/Ipsos показало, що більшість американців, але не республіканців, стурбовані тим, що Трамп «надто тісно узгоджується» з Росією, коли він радикально змінює зовнішню політику США. Близько 56% респондентів, у тому числі 89% демократів і 27% республіканців, погодилися з твердженням, що президент Трамп занадто близький до Москви. Загалом 40% респондентів не погодилися з цим твердженням і 4% не відповіли на запитання. Отож, наявний дисонанс щодо загального прагнення переважної більшості американців, зокрема і республіканців (й особливо магівців), щоб країна протистояла тиранам у Москві, Пекіні, Тегерані та Пхеньяні, зафіксованим Інститутом Рейгана менше року тому. Опитування Reuters/Ipsos також показало, що багато американців підтримують ключову позицію більш транзакційного підходу Трампа до допомоги Україні. Майже половина – або 44% респондентів – схвалили його план щодо «обумовлення військової підтримки США для України отриманням США частки мінеральних багатств України», причому цю ідею підтримали 2/3 республіканців та кожний п’ятий демократ.

Підсумовуючи, Віктор Вовк зазначає, що часткова корекція зовнішньої політики США при президенті Трампі в напрямі рейганівського курсу вірогідна до певної міри лише у разі, якщо його «ніксонівський» маневр із заграванням із Москвою (як у свій час це вдалося з Пекіном) і його намагання отримати «мирні» політичні дивіденди за рахунок інтересів України як уявного «лузера» у війні і нібито «слабкої ланки» в перемовинах, зазнають цілковитого фіаско. «Ненаситність забаганок експансіоністської орди й затятість спротиву українців у боротьбі за існування і свободу мають посприяти такому фіаско, виведенню Трампа із стану самоомани і корекції його політики. Америка зрештою оговтається, закінчить холодну громадянську війну, коли політичний маятник всередині країни, розгойданий до екстрему зусиллями ліваків і неолібералів протягам півстоліття, відштовхнеться від протилежного крайньо-правого популізму та зрештою стабілізується у точці рівноваги і відновлення суспільно-політичного “здорового глузду”. Це вірогідно потребуватиме нового республіканського президента-консерватора з візією, духом і людською мораллю масштаба Рональда Рейгана», – стверджує аналітик.

Джерело